Був собі чоловік та жінка, і була у них пара волів, а у їх сусіди — віз. Ото як прийде неділя або свято, то хто-небудь бере волів і воза та й їде чи до церкви, чи у гості, а на другу неділю — другий, та так і поділялись. От жінка того чоловіка, чиї воли, раз йому і каже:
— Поведи воли та продай, справимо собі коня та повозку, будемо самі до церкви та до родичів їздити. Та ще, бач, сусіда свого воза не годує, а нам волів треба годувати.
Чоловік налигав воли і повів. Веде дорогою, аж ось доганяє його чоловік конем.
— Здоров!
— Здоров!
— А куди це воли ведеш?
— Продавать.
— Поміняй мені за коня.
— Давай.
Виміняв коня, сів верхи та й їде. Від'їхав недалеко і зустрічає чоловіка, що жене корову:
— Здоров!
— Здоров!
— А куди це ти їдеш?
— Коня продавать.
— Поміняй мені на корову.
— Давай!
